Invoker

У своїй найпершій — а дехто вважає, що і в наймогутнішій — формі магія була передовсім мистецтвом пам’яті. Вона не потребувала технік, паличок чи інших засобів, окрім свідомості чарівника. Усе, що було необхідно, це мнемонічні прийоми, які дозволяли чарівнику згадати в найменших деталях ту особливу ментальну формулу, яка відкривала могутність закляття. Наймогутніші маги тих часів — ті, які мали найкращу пам’ять, а самі закляття були настільки складними, що чарівники мусили спеціалізуватися в якомусь вузькому напрямку. Найобдарованіші могли сподіватися, що за своє життя вони зможуть вивчити не більше трьох, максимум чотирьох заклять. Звичайні чарівники могли запам’ятати два, хоча не було дивиною для сільського чаклуна знати лише одне, та й те вимагало від нього постійного звертання до інструкцій, щоби згадати його в ті рідкісні випадки, коли йому доводилося його чаклувати. Однак, серед усіх цих ранніх чарівників було одне виключення, геній могутнього інтелекту й дивовижної пам’яті, знаний як Заклинач. Вже в свої юні роки неймовірно розвинений чарівник володів не чотирма, не п’ятьма, навіть не сімома заклинаннями. Він міг викликати щонайменше десять, до того ж, робив це миттєво. Він знав їх ще більше, однак від тих не було користі, тож він звільнив свою пам’ять, аби було місце для корисніших. Одне з його заклять, Споконвічні чари, було настільки могутнім, що сліди його використання на початку світу досі лишилися (якщо тільки не були розщеплені на атоми). Більшість майже-безсмертних живуть тихо й бояться розкрити свої таємниці, однак Заклинач не з тих, хто закопує свої дари. Він — древній, що знає більше за інших, свідомість якого все ще має місце для міркувань про його призначення… як і для заклинань, якими він розважає себе серед тривалих і повільних сутінків кінця часів.