Протягом століть Чорна Арахнія ховалася в темних лавових тунелях тліючої кальдери гори Піротей, вирощуючи мільйони павученят, перш ніж відправити їх на пошуки здобичі, у широкий світ вище. У пізнішому віці візир жадібності, Птолофалес, звів свій зикурат на схилах згаслого вулкана, знаючи, що будь-який грабіжник, який намагатиметься викрасти його спокусливе багатство, муситиме пройти сповнений павуками шлях.

Тисячоліття потому Чорна Арахнія знудьгувалася від постійного напливу злодіїв, хоробрих лицарів та відважних юнаків — звісно, всі вони добре смакували й сприяли кращому розплоду її беззахисного потомства. Втомившись від вторгнень, вона завітала до Птолофалеса, і коли він зустрівся з нею для обговорення компромісу, вона загорнула його в шовкову нитку та залишила на святкування особливого дня народження.

На жаль, відсутність господаря зикурата вселила хоробрість у нове покоління зловмисників. Тож коли один незграбний авантюрист розчавив її немовля, павучиха оскаженіла. Вона попрямувала на поверхню і присягнулася знищити всіх і кожного можливого загарбника до останнього Героя, якщо це буде потрібно, доки не забезпечить цілковитий захист своєму кублу, в якому зростатимуть її дорогоцінні павученята.