Народжений у безбожних Хажадалських пустках, Чен зростав серед бандитських племен, які так-сяк животіли у сяючій спеці пустелі. Народ Чена користувався давніми знаннями про приручення тварин і розводив локуті — низькорослих драконів, які випалювали з піску скляні труби, котрі двічі на рік наповнювалися дощовою водою. Через постійний голод і спрагу ці племена завжди ворогували між собою, й одного разу клан Чена здійснив фатальну помилку, коли напав не на той караван.

У нерівній битві клан Чена був переможений. Озброєні до зубів лицарі-пастирі не стримували себе, коли напали локаті. Слідом за драконами були знищені члени клану. Чен боровся, бився, дряпався і загинув… чи міг загинути. Переможений, він стояв на колінах і спокійно дивився своїй долі в обличчя. Вражений хоробрістю юнака, кат прибрав свій клинок. Хлопця поставили перед вибором: смерть або віра. Чен ухопився за цю можливість. Він приєднався до пастирів і заробив свої власні лати. Відтоді він із непорушною вірою та чудовим умінням приручати тварин вишукує невірних і здійснює над ними праведний суд.