Люди Ашкавора зібралися навколо храмової площі з прагненням побачити піднесення свого нового стража. Вони хотіли бути поруч із людиною, яка мала прив’язати їхні душі до своєї власної. Та коли останній мазок його пензля ліг на рунний камінь і зв’язок із новим Піднесеним було запечатано, то всі — навіть ті, хто лишився вдома — відчули, що трапилося дещо жахливе.

Він же одразу зрозумів причину. Краплі сукровиці, які він роздобув для посилення сили чорнила, натомість отруїли його, а сила зв’язувального закляття тепер загрожувала поглинути його. Чорнильна скверна поповзла рунним каменем вгору по пензлю і заразила його руки. Звідти вона швидко поширилася. Коли вона охопила його обличчя і вуста, він уже не міг закричати, навіть якби захотів.

Усе своє життя він вираховував, як отримати силу, більшу за ті межі, які дозволяли його вчителі… Задля цього він готовий був піти на порушення священного заповіту про чистоту чорнил. І дійсно, джерело зв’язувальної сили тепер відкрилося для нього, він відчув такий потік сили у свою душу, який не міг раніше й уявити. Його найбільший тріумф був зовсім близько, якщо тільки він зможе його пережити.

Він увібрав силу з глибин зв’язку і спробував виштовхнути назад потік скверни. Великий стогін наповнив повітря — то був колективний крик його народу. Деякі ледь трималися на ногах. Слабкі одразу падали. Багато хто пробував втекти. А він висмоктував їхні життєві сили все більше і більше. Та й цього було замало, щоби зупинити чорнильний потік.

Тільки коли повітря покинуло залиті чорнилом легені, і чорнота вкрила все його тіло, він побачив вихід. Його зв’язок із народом Ашкавора — його народом — мав слугувати виключно задля їхнього захисту… Однак його можна було обернути й навпаки.

Страж зібрав останні сили і — цього разу ним керувала лише сліпа відраза — спрямував потік чорнил на сам зв’язок.

Він почав відчувати, як поступово чорнила відступають… І почув гучні крики свого народу, який охопила скверна. Коли остання краплина чорнил залишила тіло Чорнильника і він розплющив очі, то побачив, що світ змінився. Ашкаворський народ, яким він його знав, більше не існував. Усі до останньої душі перетворилися на жахливі тіні самих себе — в істот не з плоті і крові, а з в’язкого і зіпсутого чорнила.