Вони прийшли без попередження. У стінах Стоунхолу пролунав жахливий гуркіт, і з таємничої чорноти явилася незліченна орда звірів з вогнем та поганським чаклунством, що вбивали та викрадали матерів і синів задля темних цілей. З усього могутнього війська лише Бронзовий Легіон під командуванням норовливої командувачки Тресдін був досить близько, аби відповісти на заклик до бою. Вони їхали в місто через заплямовані кров’ю провулки та ринки в полум’ї, прорубуючи собі шлях через жахливий натовп до джерела несподіваного набігу — потойбічного розриву посеред міської площі, на краю якого лютував жахливий очільник темного війська.

Огорнутий їдким мерехтінням, ватажок орди безодні змахував масивним лезом, розрізаючи навпіл воїнів, чия плоть одразу починала псуватися. Тресдін підняла свій заплямований кров’ю меч, спрямувавши свій погляд на звіра. Він озирнувся, вишкіривши ікла у посміху. Попри бурхливу битву навкруги, вони рушили одне на одного.

Відбиваючи удар за ударом, пара танцювала в смертельній дуелі, поки солдати Бронзового Легіону один за одним ішли на той світ. Коли ворог заніс над нею меча, Тресдін стрибнула вперед. Сутичка змінила свій хід. Раптовий безжальний удар влучив у жінку і ледь не збив її з ніг, та Тресдін усе ж спромоглася зібратися з силами для удару у відповідь. Лезо черконуло об лезо й шугнуло вниз, оминувши руків’я, і вже наступної миті поміж іскор і крові виднілася розрубана лапа. Потворні глядачі дивилися з подивом, а командувачка лише збільшувала натиск, меч її гриз ворожу плоть, шукаючи тріпотливе серце. Із хмародерним криком звір вибухнув потоками крові й мук. Пекельний портал замиготів, потойбічний розрив зник так само раптово, як і з’явився. Залишки загарбників швидко полягли від стоунхольської сталі.

Однак переможцям було нічого святкувати: місто в руїнах, уцілілих мало. Пожежа розгоралася. Розгорнувши військові стяги, Тресдін зібрала всіх союзників, яких змогла. Її гнів нуртував, коли вона присяглася жорстоко помститися силам безодні — і нехай буде проклятий той, хто стане їй на шляху.