Протягом 500 років гори тиснули на нього, і лише голова залишалася вільною від тяжкої ваги кам’яної в’язниці, створеної старшими богами, щоби зупинити його дитяче бунтарство. Мох проростав на його обличчі, а з вух стирчали пучки трави; все, що він міг бачити — бур’ян та інші трави, які проростали із землі навколо і впиралися йому в щоки. Більшість вважали його давно померлим, замученим богами за розпалювання війни проти небес, і нічого, окрім легенд про нього, не залишилося. Але Мавпячий Король, як і історії про нього, не може померти.



Тож він чекав. Він терпляче чекав, доки боги не прийшли та не запропонували йому шанс відпустити всі гріхи. І коли вони прийшли та назвали свою ціну, Сунь Укун погодився на їхню пропозицію: він мав супроводжувати молодого послушника в його таємному паломництві, захищати його від демонів та небезпек, які траплятимуться на шляху, та повернути людину додому після того, які він знайде жадану реліквію. Якщо Укун зробить це — смиренно підкорятиметься наказам людини та служитиме йому в цій святій місії — то він доведе, що змінився.



Сунь Укун із честю виконав свою обіцянку богам та спокутував гріхи минулих повстань. Послушник, навчившися від труднощів багато нового, безпечно повернувся до свого храму з реліквією в руках; а Укун — вперше відчувши, що зробив щось правильне і богоугодне — ще тривалий час опирався своїй давній жазі пригод та слави. Але Мавпячий Король був народжений для пустощів… до того ж, ображати богів ніколи не набридає.